Максим Кривоніс

Максим Кривоніс

Максим Кривоніс - «перший полковник Богдана Хмельницького» і найближчий його ,соратник - увійшов в історію насамперед як видатний полководець, один, з героїв визвольної війни українського народу 1648-1654 років. Про його минуле збереглося, на жаль, дуже мало даних. Не дійшло до нас навіть справжнє прізвище народного героя. Ім'я Кривоніс Максим дістав за скривлений у боях із ворогами ніс. У народних думах називають його Максимом Ольшанським, бо народився він у нашому рідному містечку Вільшана, яке тоді називалося Ольшани. Сталося це десь наприкінці XVI століття. Його батьки працювали в панському маєткові. З молодих років гнув на панів спину й Максим. Як тільки в містечку з'являвся кобзар, хлопець вже й тут. Слухав їхні думи про тяжку долю поневоленої іноземними загарбниками України, про героїчну боротьбу козацтва з чужоземцями. Глибоко ранили ці пісні його вразливу  душу, викликали співчуття до знедоленого люду.

Одружився він з селянською дівчиною Тетяною, мріяв про особисте щастя... Але не так; збулося, як мріялося. Пан відібрав у нього невеликий шмат землі, і довелося Його молодій дружині йти в найми, а малому синові - пасти громадську худобу. Судилося Максимові пережити невдовзі ;ще одне горе: за невиконання повинностей на панському дворі   його   братові   слуги   магната   Вишневецького   викололи   очі.   Це переповнило чашу його страждань, і він залишив рідне містечко. Очоливши  один   із   козацьких  загонів,   він  жорстоко  мстився   польським  гнобителям за страждання народу, нападав на їхні, маєтки й нещадно громив.

Повстанці, очолювані Кривоносом, діяли досить активно: вони навіть захоплювали панські землі й ділили їх між собою.                        

Налякана селянським рухом, польська шляхта вислала   проти козаків велике військо, яке розгромило повстання.    

Неабиякого значення він надавав і своїй розвідці. Його розвідники, серед яких були й жінки, доходили аж до Кракова, як свідчать документи, він мав навіть «апарат для розривання скель».

Після визволення Бара Кривоніс прийшов до однієї з найсильніших фортець того часу - Кам'янця-Подільського, але Хмельницький відкликав його до основних сил української армії, яка готувалася до вирішального бою зі шляхтою.  У битві під Пилявцями 13 вересня 1648 року, що закінчилася розгромом польської армії, Кривоніс командував великим загоном, який непомітно пройшов у тил шляхетського війська, створивши загрозу його оточення.

Після бою він уміло організував переслідування ворога, котрий безладно рятувався втечею. У середині вересня він керував боями, визволяючи Старокостянтинів, де був тяжко поранений. Не одужавши як слід від рани, Кривоніс взяв участь у визвольному поході до Галичини. Під час облоги Львова він забезпечив штурм його найголовнішого укріплення - Високого замку, що був символом шляхетського панування над містом.

Наприкінці жовтня армія Хмельницького приступила до штурму Замостя. Однак хвороби у війську, виснаженість армії, нестача провіанту змусили гетьмана зняти облогу й підписати з Польщею перемир'я. У цей час у таборі
розпочалася епідемія чуми, яка не обминула й Кривоноса. По дорозі до Києва, в середині листопада 1648 року, Максим Кривоніс після тяжких мук помирає.
Поховали його з козацькими почестями. У широкому степові побратима насипали високу могилу. Прощаючись з Максимом Кривоносом, Хмельницький сказав: «Курган твій, Максиме, розкидають вороги, але слава
про тебе залишиться у віках.         

Пророчі слова гетьмана збулися: образ уславленого полководця оспівано в народних піснях, відтворено в художніх творах, шедеврах мистецтва. Це його погруддя стоїть обабіч нашої школи і ми що дня символічно звітуємо йому про свою любов до рідного краю, до України – неньки.

Він  вічно живий у пам'яті народній.